Всепрощаюча любов софії колчак: трагедія дружини легендарного адмірала

Портрет Софії Омирова-Колчак

Доля розпорядилася так, що вінчання молодих пройшло тільки після другої експедиції Колчака, вони пережили довгих 4 роки розлуки. На наступний день після весілля Софія відпустила вже законного чоловіка на війну - в Порт-Артур. Йшли роки, зустрічі були рідкісними, Софія здебільшого була зайнята вихованням з`являлися на світ дітей. Перша дочка, яка народилася в перший рік заміжжя, померла в дитинстві, пізніше Софія народила сина Ростислава й доньку Маргариту. Незважаючи на всі труднощі, Софія не сумувала, писала листи до чоловіка, повні турботи і ніжності: розповідала про дітей, запитувала про новини на навчаннях, переживала про можливий початок війни.

Анна Ковальчук в ролі Софії Колчак і Єлизавета Боярська в ролі Ганни Тімірьової (кадр з фільму Адмірал)

Перша біда прийшла в життя Колчака з початком Першої світової війни. По дорозі в евакуацію від застуди помирає Маргарита, Софія залишається удвох з сином. У пошуках підтримки, вона відправляється до чоловіка в Гельсінкі, де в той час розташовується Балтійський флот. Там вона дізнається про захоплення чоловіка - Ганні Тімереве. Уже все розуміючи, вона в той же час не втрачає гідності, і продовжує супроводжувати чоловіка. Спочатку вони відправляються в Севастополь, там вона розгортає активну громадську діяльність, допомагає воїнам. Незабаром вона знову залишається одна: Олександра запрошують в США, сина незабаром доводиться відправити на батьківщину до Кам`янця-Подільського, де йому (синові білого офіцера) нічого не загрожує. Сама ж Софія змушена була переховуватися від більшовиків, жити за підробленими документами.
Колчак повернувся в Росію з Ганною і в листі попросив Софію, оберігаючи сина, емігрувати за кордон. Безстрашна жінка виконала всі доручення чоловіка, вона насилу добралася до Франції і стала жити там, заробляючи на навчання для сина шиттям і закладаючи в ломбарди вцілілі цінні речі.

Софія Федорівна Колчак з сином Ростиславом (офіцером французької армії) і внуком Олександром. Франція, 1939 рік

Зусилля Софії були не марні: Ростислав виріс прекрасним чоловіком, закінчив Сорбонну, бився в рядах французької армії в роки Другої світової війни. На згадку про білому русі Софія Федорівна на власні гроші встановила пам`ятник у Франції, на цій братській могилі значиться й ім`я її законного чоловіка, якому вона залишилася відданою до кінця життя, там же була похована і вона сама після смерті.

Джерело: kulturologia