Про розуміння

Розповідь написаний за кілька років до революції і кривавих подій - будемо сподіватися, що вони встигли пожити і порадіти. Життя коротке. Те революція, то війна, то старість прийшла ... Але вони зважилися. А багато - не вирішуються, коли їм випадає величезне щастя - зустріти споріднену душу. І залишаються в вагоні, махають на прощання і все життя тужать і плачуть про втрачену любов. Про втрачену можливість любові. Страшно ризикувати, страшно залишати валізи з нажитим барахлом, страшно міняти життя, - це так зрозуміло.

Але споріднену душу людина зустрічає всього раз в житті - якщо зустрічає. Не всім це дано. І повне розуміння, духовна близькість - це і є справжня любов. І, напевно, баритися не треба - поїзд їде далі. Час не чекає. І душі не хочуть розлучатися ... І це просто нагадування про любов і швидкоплинність життя - іноді про це треба нагадати тим, хто ніяк не може зважитися.

Текст розповіді Олександра Івановича Купріна, про який йде мова в пості, можна прочитати, перейшовши за посиланням:

Олександр Іванович Купрін "На роз`їзді"